Як берегти внутрішній мир: місіонери CITA розповіли власний досвід 

За часи війни, мабуть, щодня є потреба у збереженні серця у мирі. Але в бентежному світі, де панує страх, тривога і через військові дії – небезпека, глибокий мир всередину людини може дати тільки Бог. В цей передріздвяний час варто собі про це нагадати. Місіонери CITA поділилися, як вони практикують збереження миру в серці у житті і служінні іншим. П’ять відповідей від трьох місіонерів – візьміть собі на замітку і практикуйте. 

1. Які біблійні принципи допомагають зберігати внутрішній мир, коли навколо панує небезпека та невизначеність?

“Передусім у серці кожного віруючого закладений головний біблійний принцип, що надихає нас у будь-яких обставинах, – це Сам Ісус Христос: Його місія, Його життя, Його страждання, жертва та послух Отцю. Прийнявши Божу спасительну благодать, ми вчимося довіряти Його Слову, яке говорить: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і не лякається» (Ів.14:27).

У Писанні багато текстів, які допомагають зберігати внутрішній мир. Особисто для мене великою підтримкою є Псалми Давида, зокрема 62, 23 та інші”, – поділився Геннадій Голота, місіонер “Христос є відповідь” Південного регіону. 

“Для мене головною біблійною основою є те, що Ісус Христос – наш мир. Саме Він дає внутрішній спокій у часи проблем, випробувань і війни. Особливо мене надихає приклад Павла і Сили, які, перебуваючи в темниці, побиті й закуті в колоди, не втратили ні миру, ні надії. Їхні зовнішні обставини були надзвичайно важкими, але вони твердо знали: Господь – їхній мир, незалежно від того, що відбувається довкола”, – розповів Андрій Васенда, місіонер CITA Західного регіону. 

“Згадується історія з Біблії, як Петро йшов по воді, поки дивився на Ісуса. Але як тільки відвернув погляд від Нього, а почав дивитися на хвилі, вітер та злякався, то зразу почав тонути. За будь-яких обставин необхідно дивитися на Ісуса Христа. Цей підхід можна знайти у Псалмі 16: “Я завжди маю ГОСПОДА перед собою. Коли Він праворуч мене, я не захитаюсь. Тому радіє моє серце і веселиться мій дух. Навіть тіло моє безпечно спочиває” (Пс. 16:8-9). Як продовження, Ісус каже: “Перебувайте в Мені…” (Ів.15:4), що символізує, що ми можемо бути сховані від життєвого шторму і він на нас не діятиме”, – зазначив Віктор Павлишин, місіонер і тімлідер CITA Південного регіону. 

2. Як християни можуть поєднати сприйняття воєнних подій із довірою до Бога, не впадаючи в страх чи відчай?

Геннадій Голота: “Наша головна опора – це Боже Слово, яке Бог залишив нам і яке ми приймаємо та стверджуємо вірою. Поєднати реалістичне сприйняття війни з довірою до Бога можливо тоді, коли ми живемо за Духом.

У Писанні багато закликів покладатися на Господа всім серцем і не спиратися лише на свій розум. Він – наш прихисток у біді. Для мене особливо дорогий текст із Рим. 8:28: “Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його постановою, все сприяє до добра”. Це підбадьорює: навіть коли ми бачимо страшні та болючі події, Бог використовує їх для зміцнення, очищення і благословення Своїх дітей.

Ми пережили це на власному досвіді: за півроку до прильоту ракети в наш будинок Бог попередив нас і дав можливість виїхати. У домі нікого не було. А через кілька місяців Господь благословив нас новою квартирою поруч із церквою. Ми по-справжньому побачили в дії Рим. 8:28”. 

Андрій Васенда: “Я вірю, що саме під час війни ми маємо можливість проявити себе як християни. Це легко звучить у теорії, але коли довкола небезпека й невизначеність, саме тоді перевіряється глибина нашої довіри Богові. Збереження миру в серці у таких обставинах — це певний духовний тест: наскільки ми справді покладаємося на Господа, а не на власні сили”. 

Віктор Павлишин: “Радив би звертатися до Псалма 27. Там є такі слова, що “я не втрачатиму надії”. А чому? Бо є на Кого покладатися. І хто надіється на Ісуса Христа, ніколи не буде осоромлений”. 

3. Яку роль у збереженні миру відіграють молитва, церква та особиста духовна дисципліна?

Геннадій Голота: “Молитва та церква відіграють надзвичайно важливу роль. Писання навчає нас, що «має велику силу ревна молитва праведного» (Як. 5:16), а також: «Носіть тягарі один одного…» (Гал. 6:2). У Посланні до Євреїв читаємо заклик заохочувати одне одного до любові та добрих діл і не залишати зібрань (Євр. 10:24–25).

Ці слова спонукають нас молитися не лише за себе, а й разом із церквою, підтримувати одне одного у випробуваннях та потребах. І ми маємо багато свідчень того, як Бог відповідає на молитви — іноді швидко, а іноді по закінченні років, але відповідає.

Особиста духовна дисципліна також є основою життя християнина. Послух Божому Слову і щоденне слідування за Господом утверджують у серці мир, якого світ дати не може”.

Андрій Васенда: “Ці речі відіграють надзвичайно важливу роль. Молитва, церква, спільнота — це те середовище, де нас підтримують і зміцнюють. І я би додав ще одне: служіння. Коли ти служиш іншим, коли допомагаєш, наприклад, пораненим військовим чи вдовам, як ми це робимо, — то через це сам отримуєш глибокий внутрішній мир і благословення. Служіння допомагає не зациклюватися на власних страхах, а бути каналом Божої любові”. 

Віктор Павлишин: “Коли почалася війна, ми були дуже розгублені. Наше місто на Миколаївщині знаходиться недалеко від Херсону, який на той час був захоплений російськими окупантами. Ми з церквою не знали, що робити і що буде далі. Я запропонував зібратися на молитовне служіння. Люди приходили, раділи, що могли побачитися. Якщо комусь попадалося по дорозі хліба купити, то приносили, ділилися. Згодом ми помітили, що зникли розгубленість, переживання, тривога. Натомість ми почали посміхатися і жартувати – прийшла радість. Наші зустрічі дуже нас надихали і підтримували!”

4. Як служитель може підтримати людей, чий внутрішній мир порушено втратою близьких, тривогою або пережитими травмами?

Геннадій Голота: Найперше, що ми можемо дати таким людям, — це співчуття і щире серце. Ми не можемо втішати так, як це робить Святий Дух, але можемо бути поруч, проявити увагу й любов. Біблія називає Бога «Богом усякої втіхи» (2Кор.1:3-4), Який утішає нас у наших скорботах, щоб ми могли потім підтримати інших.

Служителі також проходять через випробування та скорботи. Цей досвід допомагає співчувати тим, хто переживає біль війни, втрати рідних чи травми. Писання каже: «Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, котрі плачуть» (Рим. 12:15). Нам важливо бути поруч, підтримати руки тих, хто зараз засмучені, нагадати їм: «Не бійся, бо Я з тобою…» (Іс.41:10). 

Андрій Васенда: “Найважливіше — бути поруч. Людям, які втратили близьких або пережили травму, не завжди потрібні матеріальні речі. Часто їм потрібно, щоб хтось просто був біля них. Сказати: «Я можу побути з тобою. Я можу поплакати з тобою. Я можу підтримати тебе». Обійняти, вислухати, пройти цей шлях разом — це величезне благословення для людини, яка страждає. Присутність — це служіння, яке дуже зцілює”.

Віктор Павлишин: “Я думаю над цим питання, бо воно насправді, дуже серйозне: як підтримати людину, які переживає скорботу? Кожний випадок індивідуальний і потрібно не поспішати щось говорити, а шукати для цього Господа. Варто бути обережним зі словами в такі моменти і без попередньої молитви краще взагалі не підходити до людини”.  

5. Що ви порадите християнам, які відчувають провину або сум’яття через те, що іноді не можуть зберегти спокій? Як Бог працює з нашими слабкостями в такі моменти?

Геннадій Голота: “Перш за все потрібно пам’ятати: на землі немає досконалих людей. Ми живемо у слабкому тілі й усі маємо свої немочі. Тому не слід засуджувати себе чи вважати гіршими за інших. Кожен проходить свій шлях боротьби, виправлення та духовного зростання.

Коли ми падаємо, важливо підводитися з Божою допомогою і йти далі. Якщо ми каємося, Бог не нагадує нам наших провин — у цьому Його милість і благодать. Він зміцнює нас і вчить жити за Духом.

Ми – як дерева, посаджені біля потоків вод: живимося від Бога й приносимо плід у свій час. Варто завжди пам’ятати, що живемо завдяки Його благодаті, яка спасає, навчає й підтримує. З Ним ми здолаємо будь-які випробування. Коли ми довіряємо, Бог звершує перемогу”.

Андрій Васенда: “Коли в серці є провина чи тривога, важливо чесно говорити про це Богові. Не приховувати свій стан і не робити вигляд, що «все добре», коли миру немає. Відкритість перед Богом — це початок зцілення.

Корисно також звертатися по підтримку до людей, яким довіряєш. Ми створені для спільноти, а не для того, щоб проходити важкі моменти наодинці.

Цікаво, що навіть саме слово «труднощі» в китайській мові складається з двох ієрогліфів: «проблема» і «можливість». Так і в духовному житті: випробування можуть або зламати нас, або стати можливістю зрости. Ми можемо здатися, а можемо піднятися, зміцнитися і навіть відкрити себе по-новому.

Бог працює з нашими слабкостями не для того, щоб засудити нас, а щоб укріпити і привести на новий рівень. І саме через труднощі часто приходить духовне дозрівання”.

Віктор Павлишин: “Тут має бути правильне розуміння Слова Божого. Наприклад, Бог не хоче, щоб ми гнівалися, так? Але це не означає, що гніву у людині не може бути. Бог хоче, щоб ми були мирними, але ж буває, що ми із себе виходимо, гніваємося, дратуємося. Ми пам’ятаємо, що Ісус плакав, Він же і гнівався, коли виганяв з храму волів та козлів. Тобто Богові відомі всі емоції. За часи війни важко не проявляти негативних емоцій, але головне те, щоб в них не залишатися. Погано, коли розгнівався і залишаєшся в тому ж стані. Але ми молимося, каємося, просимо Божої допомоги і повертаємося в стан миру. Це наш привілей як християн”. 

Прес-центр місії CITA.