Схід України: особливості Благовістя

Важке соціально-економічне становище східного регіону України, особливо після військових дій, що почалися у 2014 році та призвели до розрухи і без того вимираючих сіл; “суєтне життя, передане від батьків”, що виражається в багатовікових язичницьких обрядах; так звана православна віра, яка зводиться до формальності та сліпого дотримання традицій; і недовірливе ставлення як спосіб життя зумовлюють специфіку Благовістя у цьому краї.

Для розгляду особливостей донесення Благої Вісті взято деякі населені пункти Донецької, Луганської та Харківської областей без згадування їхньої назви, ґрунтуючись на оповіданнях очевидців та учасників життєвого устрою тієї місцевості, тобто тих локацій, де служать місіонери.

Невелике шахтарське містечко та прилеглі до нього села на Донеччині.

Людям тут місяцями не виплачують зарплати, на мізерні пенсії місцеві не розраховують. Населення зайняте в основному господарством, обробкою землі, а хто молодший, їде або має намір це зробити в пошуках заробітків.

У цих краях не всі визначилися, який прапор вивісити на фасаді власного будинку, тож села різняться між собою атрибутами поділу. Розруха. Смуток. Безнадійність. Але люди все одно у щось вірять. Хтось у гороскопи, хтось до бабок за викачуванням яйцями звертається, зводячи таких “цілителів” у ранг чеснот, погано усвідомлюючи, що після подібних “сеансів” самі ж зазнають краху в житті, страждаючи від алкоголізму і втрачаючи сім’ї. У Бога теж вірять, але тільки “в душі”, вважаючи свою віру за особисту справу.

Найкраще в такому стані речей, вважають місіонери, це почати із соціальної допомоги продуктами та одягом нужденним людям. І будувати прості дружні стосунки з ними на тривалу перспективу, щиро брати участь у їхньому житті, наприклад, допомогти по господарству.

Найлегше на контакт йдуть люди, які мають гострі проблеми. Наприклад, мати залежного від алкоголю сина сама звернулася до місіонерів за допомогою.

Дітей та підлітків місіонери Донбасу вважають найкращим ґрунтом для Доброї Звістки. У селах немає розваг, а команди місіонерів для них нерідко організовують табори, спортмайданчики, різні гуртки, клуби Суперкниги. Через всі ці інструменти та щире спілкування благовісникам легко потоваришувати з дітьми та подарувати надію на Христа.
Місіонери на Донеччині наголошують на необхідності бути чуйним до потреб людей і завжди бути готовим завести в будь-якому місці та з будь-якою людиною розмову.

Аграрне містечко та селища поряд у Луганській області, де підприємці стурбовані посівами, а пенсіонери, малозабезпечені та багатодітні – як пережити чергову зиму, адже витрати на комунальні послуги перевищують рівень доходів?
Тут населення благоволить до язичницьких свят, швидше, розглядаючи їх як можливість повеселитися, навіть Різдво поступово втрачає своє релігійне значення і тяжіє в розумах людей більше до світського заходу.

“Я не бачив тут відкритого протистояння Богові. Люди не проти насадження християнських цінностей, але чинять по-своєму. У будівництві дружніх стосунків складнощів теж немає, люди прості на будь-якому соціальному рівні, але сприйняття, звісно, ​​залишається у кожного своїм. Нас, місіонерів, не женуть, а й сприймати як тих, хто несе істину, не прагнуть”, – поділився місцевий місіонер і пастор церкви.

Тому він, насамперед, проводить серед пастви та невоцерковлених людей просвітницьку роботу, акцентуючи не на виконанні обрядів у те чи інше свято, а на його духовному значенні.

Також у містечку чимало нужденних людей, тому як інструмент євангелізації актуальна соціальна та гуманітарна допомога, які дозволяють будувати дружні стосунки на перспективу.

Місіонери спілкуються і з представниками інших конфесій для об’єднання інтересів у спасінні душ, наголошуючи на певній пасивності з боку церков щодо Благовістя.

Село в Харківській області, засноване ще в 17 столітті, здавна славилося буйною вдачею його мешканців. Як зізнається місцевий місіонер, “дух бунта” відчувається й досі. Не кожен проповідник, який хоч раз побував тут, наважується приїхати ще раз, бо навіть у воцерковлених людей на обличчях – відверте невдоволення.

Місцевий місіонер, який опікується людьми в цьому селі та ще в десяти навколишніх селах, розповідає, що села перебувають у стадії вимирання: молодь їде, школи закриваються, залишаються в основному пенсіонери. Люди недовірливі, розчаровані, розбиті, не мають впевненості у завтрашньому дні. Одиниці серед населення налаштовані оптимістично, бадьоряться, хоча теж живуть у нестачі. На тисячу одна-дві таких людини.

Населення настільки бідне, що не всі люди можуть їсти вдосталь хліба. Найпримітивніша гуманітарна допомога, яку роздають місіонери, аж до дуже зношених речей, затребувана.

У таких умовах щось робити своїми силами у служителів навіть думка не виникає, лише з Божою допомогою та Його силою.

До карантину в цій місцевості команда місіонерів проводила масові заходи – концерти за участю відомих виконавців. Часом, наприклад, приїжджали до села з населенням 120 людей, варили на всіх кашу, проводили євангелізаційний концерт із роздачею “Нових заповітів”. На таку подію збиралося 80% населення села.

У тих місцях, де були відкриті домашні церкви, місіонери області продовжують проводити масові заходи, роздавати євангелізаційні газети, біблійні календарі, проводити дитячі табори. До старшого покоління найлегше можна достукатися через продуктові набори.

Місіонерам Харківської області також відчинено двері і до місцевих лікарень, де лежать люди з невиліковними хворобами. У практиці служителів налічується чимало випадків, коли після розмови з ними люди приймали Господа та відходили у вічність.

Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити кілька особливостей Благовістя у східному регіоні України. Це особистий євангелізм, що базується на дружбі з людиною. Опіка літніх людей, соціальна та гуманітарна допомога як задоволення фізичних потреб та залучення населення, особливо дітей, до Христа через різноманітні євангелізаційно-розважальні заходи. Місіонерам також доводиться проводити просвітницьку роботу як серед парафіян церков, так і у невоцерковлених людей.