Приклад місіонерства ап.Павла: подорожі та принципи
16 Червня 2025
Місіонер — це людина, покликана і оснащена Богом, щоб першою принести Благу Звістку у нову культуру чи регіон, де ще ніколи не звучало Євангеліє. Його завдання — проповідувати Христа та закласти духовну основу, на якій інші служителі зможуть збудовувати громаду віруючих. Він прокладає шлях для подальшого служіння пророків, євангелістів, пасторів та вчителів.
Одним із найяскравіших прикладів місіонерського служіння є апостол Павло. Його життя, вчення і діяльність зробили його ключовою постаттю у формуванні Християнської Церкви після вознесіння Ісуса Христа. Хоча умови, в яких Павло служив, відрізняються від сучасних, принципи його праці залишаються актуальними і надихаючими для місіонерів у всі часи.
Подорожі апостола Павла
Після розп’яття Ісуса Христа в Єрусалимі християнство почало швидко поширюватися за межі Палестини. Одним із ключових чинників цього стало те, що багато християн у Палестині володіли грецькою мовою — основною мовою спілкування в Римській імперії. Це робило їхні проповіді зрозумілими для людей різних національностей і сприяло наверненню до нової віри.
Важливу роль у розповсюдженні Євангелія відіграв апостол Павло, який протягом 20 років (приблизно з 48 до 62 року по Р. Х.) активно займався місіонерською діяльністю.
Своє служіння він розпочав в Антіохії Сирійській — одному з найбільших центрів християнства того часу, після Риму та Александрії. Місцева церква складалася переважно з “елліністів” — євреїв, які дотримувалися менш суворих традицій, ніж ортодоксальні юдеї. Саме в Антіохії, за переказами, вперше вжили термін “християни”.
Звідти Павло вирушив у Галатію — приблизно за 500 км на північний захід. Його шлях пролягав через острів Кіпр, а потім — до північної та центральної частини Малої Азії. У містах Галатії — таких як Антіохія Пісідійська, Іконія, Лістра та Деревія — він заснував або зміцнив християнські громади (див. Дії 13–14).
Проповіді апостола мали сильний вплив — багато язичників приходили до віри. В Іконії, що знаходиться приблизно за 160 км на схід від Антіохії Пісідійської, також було багато навернень. Але в Лістрі, за 30 км від Іконії, Павло зіткнувся з ворожістю — його побили камінням і викинули за місто (Дії 16).
Під час своєї другої місіонерської подорожі апостол Павло перейшов із Малої Азії до Європи, прибувши до міста Філіппи. Пройшовши ще близько 70 км по римській дорозі, він дістався міста Фессалоніки (сучасні Салоніки), яке було засноване у 315 році до н.е. та назване на честь сестри Александра Македонського — Фессалоніки. Саме там Павло започаткував одну з перших християнських громад у Європі.
Деякий час апостол провів в Афінах, де проповідував як на ринковій площі серед язичників, так і в синагозі серед юдеїв. Особливо пам’ятною стала його промова в ареопазі — місці засідання афінського суду. Піднімаючись на пагорб Ореса, Павло помітив жертовник з написом: «Невідомому Богові». Саме цей напис став початком його звернення до афінян (див. Дії 17:23–24).
Згодом апостол попрямував до Коринфа, де прожив півтора року, навчаючи місцевих мешканців Слову Божому.
Наступною важливою зупинкою став Ефес — велике місто в Малій Азії (сучасна Туреччина), де на той час мешкало понад 225 тисяч людей. Ефес був важливим торговим центром на шляху з Риму на Схід. Протягом трьох років Павло проповідував там, спочатку в синагозі, а згодом ширше — і місто стало потужним осередком раннього християнства.
Свою третю місіонерську подорож Павло завершив в Єрусалимі. Там його було заарештовано, і після двох років ув’язнення його відправили до Риму. Згідно з церковною традицією, апостол Павло був страчений за наказом імператора Нерона між 64 і 67 роками нашої ери.
Принципи місіонерства ап.Павла
Перш за все, Павло відправлявся до стратегічних культурних центрів.
Павло і Варнава вперше приїхали на Кіпр для здійснення першої місіонерської роботи.
Ми знаємо причину, чому саме туди вони поїхали – адже Кіпр був батьківщиною Варнави і там мешкала його сім’я. Саме там губернатор Кіпру після проповіді Євангелія став послідовником Христа.
Звідти служителі відправилися до міста Дербі. Це маленьке містечко, але Павло не оминув його своєю увагою, хоча при цьому минув великі портові міста. Чому? Губернатор Кіпру походив з Дербі.
Така тенденція прослідковується часто: створивши десь одну церкву, друга церква – підніметься там, де мешкають родичі тих, хто є в першій церкві.
По-друге, Павло в жодній церкві не був пастором тривалий термін. Він навчав і проповідував. Призначав пасторів з тих, хто з ним подорожував, наприклад Тимофія і Тита.
Серед греків Павло не ставив пастором єврейського служителя, бо знав, що найкраще до грека Євангеліє донесе його земляк – такий же грек.
Третій урок з місіонерського служіння Павла – він ніде не залишався надовго. В Салоніках він пробув три тижні. За цей час заснував церкву та призначив пастора.
Чому так? Біблійно місіонер – це не пастор в іншій країні, він є засновником церков, та йде туди, де має бути проповідано Євангеліє.
По-четверте, Павло мав свою рідну церкву, де служив, проводячи багато часу в Антиохії, зустрічаючись з братами, і був слухняним юдейським традиціям. Також відвідував, щоб підтримати, новостворені церкви.
П’яте. Ап.Павло ніколи не вважав місце, де він насадив церкву, “крайньою точкою землі”, але йшов далі, звершуючи місіонерську працю.
Шосте. Ви не є місіонером через те, де ви живете, і скільки ви там прожили. Місіонер – це те, що ви робите і де. І якщо ви місіонер за прикладом Павла, ви перш за все – засновник церкви і той, хто піднімає таких же засновників церков.
Джерела:
“Третя місіонерська подорож Павла”
“Теоретико-методологічні підходи до визначення місіонерства та його ключових завдань”, автор Р.Боришкевич, Буковинський богословський вісник: всеукраїнський часопис. 2023. №1.
“Місіонерська діяльність апостола Павла у світлі археології”, автор Михайло Кучинко.
Пресцентр місії CITA.