Свідчення місіонера про змінене життя

Найбільший спальний район України — у Харкові — Салтівка, де до війни мешкало понад 400 тисяч людей, що складає третину всього населення міста.

З початку повномасштабного вторгнення росіяни прицільно обстрілювали Салтівку. Перших руйнувань район зазнав вже 25 лютого та страждав щодня від артилерії, мінометів, реактивних систем залпового вогню (смерчів та градів) та бомбардувань.

Цей північний район міста став оборонним рубежем всього Харкова: околиця міста знаходиться за 20 км від лінії фронту.

За даними Міністерства оборони в харківській Салтівці 70% інфраструктури та будинків ушкоджені, а понад 500 багатоповерхівок не підлягають реконструкції внаслідок обстрілів.

“Вже ранок?” – схопившись з ліжка і підбігши до вікна, збуджено озвучив в нікуди питання Олександр, чоловік років 40, і полегшено посміхнувся, на мить заплющивши очі та відчувши приплив сил.
З початку війни Сашко втратив сон, його нервова система давала збій, йому здавалося, що він скоро лусне від стресу.
Він із сім’єю вимушено залишив рідний Харків, евакуювавшись із Північної Салтівки до села Мурафа, що на Харківщині.
Після пережитих жахів війни Сашко знайшов втіху в Бозі, почавши відвідувати щодня помісну церкву. І невдовзі виявив, що нарешті може спати.

Новий член церкви переселенець Сашко брався за все, де потрібна була чоловіча рука: розвантажував гуманітарну допомогу, колов дрова, ремонтував поломки… Пастор церкви пропонував оплатити його зусилля, адже нерідко Олександр працював цілими днями. Але він відмовлявся, щиро вкладаючись в справи Божого дому.
У мирний час Сашко займався пасікою, це був його основний дохід. На своїй дачі поблизу Харкова тримав сто вуликів. У Мурафі переживав, як там його бджоли без нього…Зателефонували знайомі по дачі — був приліт на їхню садову ділянку…Олександр припускав, що саме його дача і потрапила під ворожі ракети…

---

Обходячи територію свого приватного будинку у дачному кооперативі, Олександр знервовано і водночас захоплений емоціями, хапався за голову, посміхаючись у небо…будинок цілий, а з вуликів подекуди кришки знесло…”Як таке може бути? Адже сусідні господарства зруйновані…!”.
“Сергію Олександровичу, знаєте, а я ж тепер по дві глави читаю з Біблії та творю молебень щодня…мої поки що не приймають, але то нічого”,- сміявся в слухавку Олександр, дякуючи пастору з Мурафи за прихисток та з натхненням розповідаючи про нове життя.

За свідченням місіонера “Христос є відповідь” та матеріалами з Інтернету.