“Щоб достукатися до сердець дітей, треба стати одним з них”, – дитячі служителі з Миколаївщини 

“Щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм своє серце”. 

Януш Корчак.

Нова Одеса, Первомайськ, Михайлівка, Дільниче, Арбузинка, Мигія…Щонайменше 15 років в глибинках Миколаївщини служителі Інна та Рая проводять зустрічі з місцевими дітьми і підлітками, а влітку – табори. 

За роки змінилися методи і підходи роботи з дітьми, але їхні потреби, як кажуть служителі, залишаються незмінними. Діти сьогодні, як і колись, прагнуть прийняття і спілкування. Любов – найбільше, що їм потрібно.  

Як стати другом дитині? Які уроки засвоїли служителі за роки роботи з дітьми? З якими викликами зустрічаються в служінні? Як підійти до травмованої дитини? Як бути, коли не бачиш результатів зусиль? Про свій багаторічний досвід розповіли дитячі служителі з Миколаївщини.   

Рая, Інна, розкажіть свої історії: як ви стали дитячими служителями?

Рая: “З дитинства я завжди збирала дітей біля себе. Змагалися, грали, бігали…Подруги називали мене нянькою. Коли навернулася до Бога, то зразу й група дітей приліпилася до мене. Протягом трьох років вже працювали три дитячих служіння в різних місцях”.

Інна: “Мені було 17 років, коли вперше, не маючи жодного уявлення про те, що таке недільна школа, з подачі свого пастора, почала займатися з дітьми. Розповідала їм історії, разом ходили на природу, малювали, ліпили…проводили час разом”. 

Рая: “У нас в родині було п’ятеро дітей. Вдома я була слухняною, а от поза – хуліганила, навіть викликали міліцію на нашу компанію. В якійсь період життя тато почав пити, а потім і мама приєдналася. І через це пізніше в мене почалися часті суїциди. Це були 90-ті роки. Одягу не було, все пропивалося, на нас повісили ярлик: які батьки, такі й діти. Це створювало на мене тиск, мені постійно хотілося покінчити з життям. Я перепробувала всі методи, тільки в мене не було пістолета і не топилася тільки тому, що водоймища не було поруч.

Тому зараз, коли бачу цей депресняк у дітей, то розумію їх. Я не кажу ніколи дітям, що, мовляв, у мене теж був поганий період, і я його пройшла. Але ділюся з ними своєю історією про спроби суїциду, пояснюю їм духовну складову і намагаюся навертати до Божої любові, яка мене першу спасла”. 

Інна: “Я була слухняною дитиною, до підліткового віку. З 12 до 15 років у мене був важкий період. Але той досвід мені допомагає. Сьогодні, по-перше, мені подобається мати справу саме з підлітками. Якщо хтось уникає спілкуватися з ними, то це точно не я. Мене не бентежить те, що підлітки перебувають якби на своїй хвилі, мають своє бачення, своє розуміння життя, проявляють себе як особистості і виходять з-під контролю батьків. Я розумію їх і можу допомогти вивести їх, як їм здається, з тупику”. 

Згідно з моніторингом випадків суїцидів серед дітей на сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, кількість дітей, які померли від навмисного самоушкодження за часи повномасштабного вторгнення росії в Україну збільшилась. Якщо в 2017 році така кількість склала 106 дітей, то в 2022 році цей показник зріс до 127 дітей. В 2023 році кількість померлих від суїциду становила 116 дітей.

“Часто дитячі самогубства є наслідком багатьох проблем, з якими неповнолітні впоратися не змогли. Це недостатня турбота про їхнє психологічне здоров’я та благополуччя, стрес та емоційна рівновага, пошук своєї ідентичності та опори, булінг, насильство, недостатня підтримка рідних та шкільного оточення. Також серед основних причин – повномасштабне воєнне вторгнення РФ та його вплив на психічний стан дітей”, – зазначено на сайті Омбудсман України.  

Які найважливіші уроки ви винесли за роки праці з дітьми? 

Інна: Перше. Щоб достукатися до дитини, потрібно спуститися на її рівень — стати для неї зрозумілим і близьким. Саме тоді діти відкривають свої серця. Коли я розповідаю якусь тему, навіть біблійну, важливо шукати, що саме цікаво дитині. Бо видно по очах, коли вона ніби присутня, але думками десь далеко. 

І навпаки — коли дитина починає ставити запитання, коли їй цікаво, вона вбирає кожне твоє слово. Це справжній показник її залученості. 

Ще один важливий урок: не варто чекати швидких результатів.
Не завжди плід видно одразу. І коли результату не видно, починаєш сумніватися: “А чи є в цьому взагалі сенс?” Але плоди можуть з’явитися через роки. А може — ми взагалі не побачимо їх за життя. Та навіть тоді варто продовжувати сіяти Слово. Бо це Божа справа — що Він зробить у серці дитини. А наша справа — бути вірними.

Рая: Прийшов малюк, п’ять рочків. Ніби все класно, біблійні історії знає, бере активну участь в обговореннях, коли молиться, може плакати. Це надихає. І виникає питання: чому цих дітей немає в церкві? Але щоб був плід нашої роботи, потрібні роки, може, навіть і не один десяток. 

Як ви це переживаєте?

Рая: Зараз мені легше, бо я отримала від Бога відкриття: моє покликання — служити дітям, незалежно від того, бачу я результат чи ні.
Раніше мені було дуже важко — я плакала, запитувала в Бога: «Чому немає плоду? Може, варто зупинитися?» Але щоразу розуміла: я не маю права зупинятися.

Я роблю те, що можу, а все, що не в моїх силах, – довіряю Богові. Це Його справа. Також попросила в Бога особливий подарунок: щоб усі діти, які коли-небудь чули Слово Боже з моїх уст, одного дня навернулися до Нього. Це моє прохання в молитвах. 

Розкажіть про виклики, з якими стикаєтеся під час служіння? 

Рая: Непорозуміння з батьками. Іноді дитина може щось неправильно зрозуміти чи передати, і в результаті у батьків складається хибне враження про сам захід або служителя. Це потребує делікатного пояснення та мудрої комунікації.

Також – ставлення місцевої влади. У деяких селах представники територіальних громад не надто зацікавлені в проведенні дитячих програм, особливо коли йдеться про християнський контекст. Часто це пов’язано з релігійними упередженнями або нерозумінням суті таких заходів.

Ще один виклик: недостатня підтримка з боку помісних церков. Окрім тих церков, які самі запрошують нас, не завжди є зацікавленість у співпраці. Деякі громади, особливо більш консервативні, поки що не повністю розуміють важливість і специфіку дитячого служіння. В церквах має місце страх перед впливом світських цінностей. Там іноді остерігаються, що діти прийдуть у відкритому одязі, з пірсингом чи яскравим макіяжем.

Але ж чи не маємо ми прийняти і таких дітей? Варто запитати себе: для чого діти приходять до нас? Насамперед — для спілкування, для безпечного простору, де їх приймуть, де вони зможуть бути собою. І саме прийняття відкриває серце до змін. Коли діти відчувають любов і щирість, вони самі з часом починають змінюватися – не через примус, а через дотик Божої любові, яку побачили в нашому ставленні.

Як діти відчувають, що вони прийняті? Яку реакцію ви бачите? 

Інна: Вони розкриваються. Спочатку дитина сидить трохи зажата десь в стороні і просто спостерігає за всім. А потім починає виходити на контакт. Можу її обійняти. О, діти це дуже люблять. Спочатку начебто не хочуть обніматися, можуть відштовхувати, а потім самі ж приходять і кладуть голову на плече. І це не тільки дівчата.. Хлопці люблять “висіти на шиї”. 

Рая: Малята, буває, квіточки подарують, вкладають тобі в руки, і ти мусиш тримати на знак поваги, пригощають цукерками, свої ж поробки дарують, фото показують. 

Один хлопчик про рибалку розповідав хвилин 40.  а мені не було часу слухати, бо за іншими дітьми треба слідкувати. Відправила його до іншого, то той слухав хвилин 40. Дитині требо було виговоритися.  

Як любити дитину? 10 заповідей Януша Корчака

1. Допоможи дитині стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Вона дасть життя іншій, та – третій, і це необоротний закон вдячності.
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоби у старості не їсти гіркий хліб. 
4. Не будь зверхнім до проблем дитини. Життя дано кожному по силах, і, будь певний, для неї воно важке не менше, ніж для тебе, а може, й важче, бо у неї немає досвіду.
5. Не принижуй дитину!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі із дітьми. 
7. Не картай себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено усе.
8. Дитина – це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, не тільки плід тіла і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на збереження і розвиток у ній творчого вогню. Це вивільнена любов матері та батька, у яких буде зростати не «наша», а «своя» дитина – душа, віддана їм на збереження.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій того, чого не хотів би, щоби робили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, нещасливою, дорослою. Спілкуючись із нею, радуйся, бо дитина – це свято, яке поки що із тобою.

Як працювати з дітьми, які пережили складні обставини, травми, втрати? 

Рая: На мою думку, не можна з першої зустрічі вплинути на дитину з травмою. Зазвичай на це йде час. Тому важливо після проведення дитячих заходів продовжити спілкування з дітьми. По-друге, не давати поради, а більше слухати та емоційно долучатися, плакати разом з ними. 

А потім, якщо Бог дасть, молитися. Важливо не просто слухати, а молитися, щоб Бог давав мудрість. А потім, можливо, і відповісти, сказати пару слів. Не варто казати, що “я тебе розумію”, якщо насправді ти цього сам не пережив. Такі правильні фрази не завжди доречні.

Інна: Теж молюся про Божу мудрість, щоб не тиснути на дитину. Опасаюся відштовхнути, то обережно ставлюся. Ми всі різні, і діти також – кожен індивідуальність, зі своїми особливостями. 

На початку свого служіння в мене були виклики з дітьми, яких я не розуміла. Мені було важко їх сприйняти, через деяких навіть плакала, не могла витримати. Тоді я питала себе: навіщо мені дитяче служіння, якщо я не можу впоратися навіть з однією дитиною?

Тому потрібна молитва. Спочатку намагаєшся своїми силами щось зробити, але результату немає. До речі, я помітила, що в будь-якій групі дітей завжди знаходиться хоч одна дитина, яка тригерить. Тепер я розумію, що в такому випадку це мені необхідно чомусь навчитися, досягнути в чомусь Божого характеру.  

Є ще один гарний спосіб – зробити дуже активну дитину своїм помічником. Її поведінка змінюється, коли вона відчуває відповідальність. 

“Немає дітей, є люди. Але з іншим масшатбом понять, іншим запасом досвіду, іншими імпульсами та іншою грою почуттів”. 

Януш Корчак. 

Як вам вдається стати дітям другом? 

Рая: Треба бути чутливим до того, що дитині сказати. А для цього маємо спостерігати за дитиною: чим вона дихає. Як стати дитині другом? Їдемо ми з чоловіком додому. Дивлюся, у нас на вулиці стоїть поліція. Я починаю сміятися, бо я згадала себе в четвертому класі, тоді нам з подругою “шили” хуліганство. Серед “звинувачених” була дівчинка, яка ходить до нас на клуб.  

Розібравшись в ситуації, пояснила їй, що її вчинок поганий, але разом з тим розповіла про свій досвід з дитинства щодо хуліганства, де ми з подругою вибачилися і виправили ситуацію. Готовність бути щирим зближує. Для побудови стосунків потрібен час.

Інна: Якщо порівняти наше служіння з сім’єю, то якщо є спілкування і контакт між батьками і дітьми, то сім’я міцніє. Якщо від батьків виходять тільки завдання і повчання, то діти уникають навіть вдома бути, а шукають спілкування в різних компаніях, і це не завжди гарний вплив. Так само і у нас: якщо ми просто вчили на клубі дітей чомусь, тобто по стандарту пройшлися, то насправді нічого і не відбулося: у кожного залишилося своє життя, яким було і до того. Діти хочуть, щоб їх спитали про те, що їх тривожить, які в них успіхи, щоб ми щиро похвалили їх. Це і буде те спілкування, дружба між нами. 

Що б ви порадили молодим служителям? 

“Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, сльози, вина перед іншими людьми, перед усією країною”. Антон Макаренко. 

Інна: Стати їм другом, а не головувати над ними. Розуміти, що діти нас добре бачать. Вони ще ті психологи. Намагатися бути з ними відкритими, так, як вони відкриті, це сприяє дружбі. Пам’ятати про те, що спілкування для них дуже важливе. Звісно, мати терпіння. Черпати силу у Бога. Він насичує нас, тоді і ми можемо виливати на дітей. 

Важливі наші взаємовідносини з Богом. Беру приклад з Ісуса: у Нього був такий різноманітний контингент, з яким Він працював, та Він знаходив підхід до кожного. Отримував мудрість згори, маючи постійний контакт з Батьком.

Рая: Дитяче – це класне служіння, воно веселе, таке різноманітне, але і складне. Але молоді служителі мають, по-перше, отримати відкриття від Бога, що саме це їхнє служіння. Це не хобі. Якщо це відкриття від Бога, то тоді рухатися потрібно не свавільно. 

Яким ви уявляєте майбутнє вашого дитячого служіння? 

Рая: Є ідеї, але поки немає людей для їх реалізації. Наприклад, наразі у нас загальні дитячі служіння, а було б добре розділити деякі заняття окремо для хлопців. Наприклад, ремонт техніки, майстрування, дати можливість хлопцям розібрати старий мотор тощо. Хотілося ще розвивати денний християнський центр у селі Михайлівка, що на Миколаївщині. Додати підготовку до першого класу. Особливо це послужило б дітям з неблагополучних сімей. Центр має бути не тільки для навчання, але і щоб були певні зручності (душ, санвузол, пральня).  

Ще хотілося б повернутися до відвідування шкіл, як ми до пандемії ще практикували, – проводити  майстер-класи і запрошувати до дитячих клубів. 

Інна: Хотілося, щоб дитяче служіння не консервували, щоб наставники постійно розвивалися та використовувати нові методи, рухалися в ногу з дітьми. Нам треба бути сучасними для того, щоб зацікавити дітей і вони б з радістю відвідували клуби.