“Нам потрібні не просто зібрані люди, а люди, які знають істину і живуть в ній”, – Тарас Сень, директор міжнародної місії “Христос є відповідь” (CITA)
19 Січня 2024
Тарас Сень, місіонер з більш ніж 20-річним досвідом, починав свою діяльність з Луганщини, де служив 15 років. Для несення Благої Звістки служитель вже тоді, в 2000-х роках, використовував чимало інструментів досягнення душ: вуличні євангелізації, проповіді та сюжети на місцевих телеканалах, просвітницькі лекції у вишах, дитячі заходи, церковні зібрання, очні клініки, євангелізаційні газети…
Після окупації Донбасу на початку війни росії проти України в 2014 році служитель залишився на Луганщині, рятуючи цивільне населення від голодної смерті.
Тоді ще не йшлося про місію, але добрими справами, допомагаючи людям вижити, він разом з однодумцями з багатьох регіонів України приводили людей до Бога.
Ще до полону в луганських підвалах в 2015 році служитель отримав відкриття від Бога про заснування місії.
Депортований за “екстремістську діяльність” з Луганщини Тарас Сень переїхав на Західну Україну, де хоч і прийшлося почати все заново, але багатий досвід несення Євангелія різними інструментами йому допоміг.
Служитель став пастором церкви у Рівному та співзасновником місії “Христос є відповідь”, яка через вісім років вже стала міжнародною.
Статус місії змінився, а інструменти досягнення душ Євангелієм залишилися ті самі, і так само ефективно продовжують працювати в різних країнах, де служать місіонери і волонтери CITA, зокрема в Ефіопії.
В інтерв’ю Тарас Сень поділився своїми враженнями від служіння ефіопам та розповів про різницю між українцями та ефіопами у сприйнятті Благої Звістки,а а також дав настанови молодим місіонерам.
Тарас Володимирович, як на вашу думку, кому легше проповідувати: українцям чи ефіопам? Чому?
Ефіопам проповідувати легше, тому що вони не заангажовані атеїзмом, гордістю, розпустою, пожадливістю, не такі в своїх очах розумні, як українці, а простіші.
Якщо брати у співвідношенні до спасенних душ: на одну в Україні спасенну людину приходиться 20, а то і 30 ефіопів, які увірували в Ісуса Христа.
Так само і щодо відкриття церков: за той самий час і зусилля, прикладені в Україні для відкриття однієї церкви, в Ефіопії можна відкрити десятки церков.
Які інструменти євангелізації краще працюють в Україні? Чому?
Як на мене, то краще за все працює те, що ми маємо близький і довготривалий контакт з людьми. Серед інструментів – це поїздки в Карпати, коли ми більше 5 діб проводимо з людьми: разом їздимо, їмо, проводимо сумісні зібрання, знаходячись в одному місці. Всього за тиждень разом можна зблизитися з людьми і наблизити людей до Бога.
Ще один потужний інструмент євангелізації – допомога людям як відповідь на їхню потребу, особливо у військовий час. Ми як місія – там, де потрібна допомога, щоб люди бачили нашу зацікавленість в них. Наприклад, добре працюють очні клініки, що є відповіддю на проблеми зі здоров’ям.
Але я б сказав, що проблема в Україні щодо євангелізації не в методах чи інструментах, їх багато, але – в серцях людей.
Там, де в Україні велися сильні бойові дії, люди більш здатні слухати слово Боже.
В регіонах, де менше було впливу війни, люди не сильно спішать до Бога.
Сьогодні, мені здається, ніхто не назвав би жодного методу, який би легко спрацював. Метод – це просто можливість підійти ближче до людей, щоб передати слово Боже. І ми їх використовуємо чимало, питання залишається в стані сердець людей – наскільки люди готові слухати Євангеліє.
Які інструменти євангелізації краще працюють в Ефіопії? Чому?
Ефіопія – бідна країна, бідніша за Україну, що в певній мірі також впливає на сприйняття Євангелія. Тобто ефіопи більш відкриті до Євангелія за українців.
Звичайно, в кожній країні є бідні люди, і якщо матеріальну допомогу приймуть, скоріш за все, багато хто, то до Бога можуть бути закриті.
За дев’ять своїх поїздок в Ефіопію я побачив багато людей, здатних слухати Слово Боже, при тому, що в цій країні є чимало агресивно налаштованих релігійних фанатиків.
В Ефіопії спрацює будь-який інструмент, якщо люди бачитимуть, що їм служать і відповідають на їхні потреби, зацікавлені в них.
Щодо нашої місії, то дуже ефективні в Ефіопії очні клініки, на які приходять навіть мусульмани.
В Ефіопії легше зібрати людей на євангелізації, крусейди. Добре приймають ефіопи сімейні заходи, тому що для них це цікаво і відповідає потребам.
Також в цій країні ми використовуємо дитячі заходи для євангелізацій – табори, недільні школи. Саме через ці методи роботи з дітьми батьки, бачачи позитивні зміни в своїх дітях, починають цікавитися служінням, церквою.
Наприклад, на одну з дитячих євангелізацій в Ефіопії наша місцева команда планувала 100 дітей, а прийшло 250.
То, якщо в Україні проблема зібрати людей/дітей, то в Ефіопії такої проблеми немає. При цьому, що в них інвентар для дитячих заходів набагато простіший.
Наскільки відкриті люди в Ефіопії та в Україні до проповіді Євангелія? Оцініть за 10-бальною шкалою, де 0 – це зовсім закриті, а 10 – дуже відкриті.
Україна – 2-4 бали, Ефіопія – 8-9 бали. Як на мене, ефіопи втричі відкритіші до Євангелія, ніж українці.
Ще хочу зазначити, що ефіопи більш смиренні та прості люди. Українці все ж таки горді самі по собі. У багатьох з нас є доступ до інтернета, освіта, що може спричиняти гордість.
Велика проблема в українців в тому, на мій погляд, що на нас ще мають вплив атеїстичні ідеї, комуністична ідеологія.
В Ефіопії немає потреби переконувати когось в існуванні Бога, вони це знають. Інше питання – хто Він: Бог Єдиний чи Аллах?
В Ефіопії багато людей називають Ісуса Господом, але чи знають вони Його, це питання. Але з ними можна працювати.
В Україні ж багато людей сумніваються в існуванні Бога. Українці переслідують матеріальні речі і гоняться за плотськими задоволеннями, а гордість, пожадливість, грошелюбство, інші забаганки плотської природи, через що не багато людей в Україні прагнуть жити в гармонії з Богом і совістю.
Проблема в Україні в тому, що є дуже багато душевних речей, коли в центрі уваги – людина. А Бога люди хочуть бачити як прислугу, яка відповідає на всі їхні забаганки.
Як на мене, то сьогодні в Україні багато вчень і проповідників, які догоджають плоті і душі. А коли йдеться про Божу правду, то люди не вміщають, а хочуть бачити свого “бога”.
Це те саме, як було в дні пророків Михея чи Єремії: багато лжепророків, які говорили те, що подобалося грішним людям.
Про відповідальність і посвячення, вірність, суд Божий, про послух Богу і жертовність слухати не хочуть.
Що б порадили молодим місіонерам щодо проповіді ефіопам та українцям?
В Україні, в першу чергу, ми маємо перебувати в постах і молитвах, щоб мати силу Божу, бути керованими Духом Святим, чого сьогодні не вистачає. Натомість роблять ставку на красномовство та дипломи, не надаючи належного значення силі Божій.
Я знаю людей, які раніше були простішими і благодать Божа діяла більше. А сьогодні у них з’явилися посади, пагони, дипломи, що обмежило Духа Божого в їхньому житті.
Важливо, щоб ми, коли йдемо до людей, враховували їхні ментальність, виховання, рівень. Освічені українці не будуть прислухатися до тих, хто не може висловити свою думку. Людям з освітою потрібні факти, докази, авторитети, наукові дослідження. Тобто їжа для розуму.
Коли ми даємо відповіді на практичні речі: звільнення від наркоманії, звільнення від окультних речей, то людей це торкається. До речі, тема звільнення від окультизму, якщо її правильно подати, може стати найцікавішою.
Тому раджу місіонерам навчатися і розвиватися у всіх відношеннях. У першу чергу, духовному. Вчитися різним методам євангелізації, вчити англійську мову, хто відчуває в собі бажання працювати в інших країнах, здобувати ту чи іншу освіту.
В Ефіопії до духовних речей люди набагато відкритіші, мають більше довіри.
Але є недолік – люди слабко знають слово Боже.
Я на всіх пасторських конференціях наголошую служителям: проповіді мають викликати інтерес у людей до Слова Божого.
В Ефіопії ми з командою відкриваємо церкви через місіонерство і євангелізації – це один напрямок.
А другий напрямок, на що ми робимо наголос, – щоб відкриті церкви будувалися правильно, щоб був порядок у пастора і в його сім’ї, і далі – в його церкві.
Нам потрібні не просто зібрані люди, а люди, які знають істину і живуть в ній.
Я б дав такі поради всім місіонерам.
По-перше, не опускати руки і не залишати своє покликання, як сказано в Біблії, що як птах, що гніздо своє кинув, так і людина, що з місця свого мандрує (Приповісті 27:8).
Якщо ми йдемо за Богом і Він нас вів до цього часу, то Господь має плани повести і далі. І попереду, якщо ми будемо вірні в малому, на нас чекає краще.
Коли я служив на Донбасі, то довший час справа йшла туго, а інші місіонери, які працювали в інших регіонах та прикладали менше зусиль, мали більше результату. І звичайно, від цього приходило засмучення. Але за вісім років свого служіння я побачив, як Бог воздав мені.
Дуже важливо бути близьким з Богом, шукати Божої сили, Його проявів, так би мовити, запасаючись маслом. І коли прийде час, Бог виллє його на інших, на цілі народи.
Хочу побажати, щоб місіонери не втрачали вогонь і ревність за Божою справою. Є спокуси охолонути, але Бог вживає ініціативних і ревних у Своїй справі людей.
Важливо нам всім берегти себе від зла, гріха. Маючи певні досягнення в духовному плані, ми не повинні розслаблятися, а прагнути більшого.
Господь веде нас до того, щоб ми були батьками для своїх дітей, інших людей, у своїх церквах, щоб у нас був відповідний стан серця. В Біблії сказано, що “Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато…”(1 Кор.4:15).
Наставник – проповідник, вчитель, який каже що і як робити, але апостол Павло пише, що батьків не багато. Тому Господь шліфує нас, допускає неприємні і тяжкі обставини в нашому житті. Все для того, щоб ми дорослішали, були сильнішими, і в нас було батьківське серце.
Якщо ми виконуватимемо ці принципи, ми будемо бачити славу Божу і Його керівництво.
Пресцентр місії CITA.