Cita

Рубіжне: за півгодини до закриття в’їзду. Історія місіонера

Рубіжне: за півгодини до закриття в’їзду. Історія місіонера

Обминаючи будівлю обстріляного молитовного будинку в Рубіжному, в якому служив і жив із сім’єю, місіонер А. зіткнувся з солдатами ЗСУ, що вийшли назустріч, і опинився під прицілом: “Хто такий? Куди зібрався? Не варто тут залишатися, їдь – війна, невчасно ти приїхав!”…

Рубіжне. Містечко в Луганській області з населенням понад 55 тисяч людей. Колись славилося хімічною та целюлозно-паперовою промисловістю.

Після вторгнення російських окупантів в Україну є ласим шматком для ворога, стратегічним об’єктом, захоплення якого може дозволити російській армії просунутися далі та анексувати Луганську область від території України.



Рубіжне сьогодні – одне з найбільш страждаючих від вторгнення росії міст України. Його обстрілюють і вдень, і вночі вже два місяці: “Туди прилітає все. Там стріляють з танків та мінометів різного калібру, важкої артилерії, з тактичних ракетних комплексів, “градів”, “смерчів”, “ураганів”, кидають авіабомби, авіаракети … це просто жах! Там реальне пекло! Знищують усе, що є. Думаю, коли після звільнення ми потрапимо до міста, то побачимо, на жаль, страшну картину!”, – сказав голова Луганської обласної адміністрації Сергій Гайдай.

І порівняв Рубіжне та сусіднє до нього місто Попасну з Маріуполем, зазначивши, що відмінність між ними лише в розмірах, а за масштабом руйнування – все виглядає однаково.

Вже з початку травня до Рубіжного неможливо доїхати вцілілим через безперервний обстріл російських загарбників. Вони навмисне бомбардують лікарні, школи, об’єкти критичної інфраструктури, зерносховища та продуктові склади.

Командир добровольчого батальйону територіальної оборони Києва Петро Кузик, перебуваючи в Рубіжному, говорячи про російську армію, зазначає, що “гуманності та правил ведення війни у ​​них немає: люто бомбять різними способами, а потім намагаються взяти позиції збройних сил України танками та піхотою”.

А люди? За всієї жахливої ​​ситуації та повної розрухи у місті ще залишаються люди, які перебувають на межі гуманітарної катастрофи. Загиблих від обстрілу ховають прямо у дворі будинків. Місцеві жителі готові у будь-який спосіб залишити місто, навіть пішки:

З сусіднього Лисичанська до нас у Рубіжне ніхто не ризикував їхати на евакуацію, тому я, хоч і після інсульту з паличкою, але все ж таки сам вирішив іти пішки з міста. Дорогою наткнувся на три людські трупи. Пройшовши далі, почув, як до мене звертаються з питаннями. Це снайпери, як я зрозумів. Наказали мені розвернутися. Довелося повертатись додому”.

Рубіжне. 2019 рік.

На території нещодавно придбаного поблизу центру Рубіжного Дому молитви вирує справжнє життя і чути дитячий сміх. Адже для місцевих жителів служителі церкви “Місто хвали” проводять різні активності: безкоштовні очні клініки з окулярами у подарунок, дитячі спортивні заходи з веселими естафетами, батутами та солодким частуванням, для підлітків – молодіжний клуб, щотижня годують безхатченків. Завдяки роботі молитовного будинку для дітей Рубіжного з’явилася можливість їздити до християнських таборів у Карпатах.

На вулицях Рубіжного працює євангелізаційний намет, де радісно приймають людей, вислуховують їхні біди і разом моляться, роздаючи християнську літературу. Також від помісної церкви у місті з’явився християнський бігборд.
У будинку молитви щонеділі відбуваються служіння, нерідко громада приймає гостей, які бажають послужити їм. Самі пастори церкви оселилися сім’єю у цьому молитовному домі.

Після покупки цей будинок обладнали так, щоб незабаром відкрити там місіонерський центр для підготовки та проживання студентів, майбутніх служителів на Божій ниві.

Рубіжне. Березень, 2022 рік. Очима місіонера А.

Показавши солдатам української армії документи, я зайшов у будівлю, яка вже не була схожою на ту, в якій ми жили та служили.

Снаряд, що прилетів, продіряв стіну і перебив систему опалення. Побачив дірку, вже закладену піддонами братами, що залишилися в місті. Від ударної хвилі вибило нещодавно вставлені пластикові вікна з рамами та нові двері на обох поверхах. На подвір’ї будівлі залишилися вирви від снаряда та повалені десятирічні туї.

А ще два тижні тому тут проходили служіння та лунав дитячий сміх.

Щиро кажучи, я розгубився. Атмосфера моторошна, перші 15 хвилин я не міг зрозуміти, що мені робити: я то ключі шукав, то речі виносив, потім зрозумів, що в машині продукти, з них і треба почати. Сильна внутрішня паніка була, адже я раніше не бів у такій ситуації. Постарався заспокоїтися, хоча вибухи були так близько, наче це все на сусідній вулиці відбувалося.

Поїхав за адресами членів церкви. Я знав, що на мене ніхто не чекає, хоча я писав у нашій загальноцерковній групі, що буду, але моє повідомлення ніхто так і не прочитав, адже місто знеструмили.

Поїхав в одне місце, в інше – порожні квартири. Знайшов сім’ю з двома дітьми та собакою, але вони не захотіли виїжджати. Заїхав ще до однієї сестри, дізнався, що вона у підвалі, спустився до неї, почав переконувати її евакуюватись, у результаті – відмовилася. Але я залишив їй продукти.

Того дня мені вдалося забрати людей із іншої церкви.

Виїжджаючи з міста, я бачив, як люди стояли біля своїх під’їздів з готовими речами, чекаючи хоч якогось транспорту, щоб покинути це пекло”.

А. забрав із Рубіжного людей, а вже по обіді, за півгодини, в’їзд у місто перекрили: почалося бомбардування. Тоді близько 25 житлових будинків горіло, четверо мирних жителів загинуло.

Хоч місіонер у своєму тимчасовому місці проживання і продовжує служити людям, які постраждали від військових дій, але в його серці все ж таки залишається Донбас.

Пізніше він почав завозити гуманітарну допомогу на Східну Україну та евакуювати людей із зони бойових дій. І сподівається, що настане той день, коли він зможе повернутись у рідний край і продовжити поширювати Євангеліє.


Матеріал підготовлений прес-центром місії “Христос є відповідь”.